Сон

Я б, напевне би, злукавив
Перед вами у житті,
Не розповівши цікавий
Сон, що снивсь сю ніч мені.

Ну і сон, хай Бог боронить!
Навіть соромно казати,
Ніби я відкрив взяв школу
І навчаю всіх літати.

І втокмачую в їх мізки,
У бездумні, у тупі:
– Зрозумійте ви хоч трішки,
Кожен зможе полетіть.

Це ж така проста наука,
Ось отак, кажу, дивись:
Як пропелер розстав руки,
І крутись, крутись, крутись.

А невіри обступили
І сміються: Ну й дивак!
Та чи вистачить в вас сили
Розкрутись дуже так?

Але я здолав, осилив,
Научив, переконав,
Руки стали в них, мов крила,
Всі літали, й я літав.

Туди, вгору, в невідоме,
В незбагнену неба вись,
Бо життя – це аксіома,
Хоч крутись, хоч не крутись.

А потім вони злетіли
Й зникли десь у далині,
Жаль, звичайно, було сили,
Що затратив я в тім сні.

Скільки я перекрутився,
З лету падав без пуття,
А проснувся, роздивився –
Та це ж сон, а не життя.

1983 р.