Я не хочу ковбас

Я не хочу ковбас за два двадцять,
І «Московську» за десять рублів,
Мені тюрми радянськії сняться
І катівні кремлівські катів.

Мені сняться телячі вагони,
Плач голодних, замерзлих дітей,
Ешелони їдуть, ешелони –
З України вивозять людей.

З України везуть до Сибіру,
Де безлюддя, морози й сніги,
Та голоднії дикії звірі
І дрімучії нетрі тайги.

Машиніст зупинив паровоза,
Конвой вигнав людей всіх на сніг…
Хто не хоче сконать на морозі,
Йдіть рятунку шукати в тайзі.

Паровоз прокричав на прощання,
Потяг зник у вечірній імлі,
Усі люди застигли в чеканні,
Та чудес вже нема на землі.

Ні сокири, ні пилки немає,
А довкола тайга і пітьма,
Люди в небо до Бога волають,
Над Росією Бога – нема.

Безпорадні, замерзлі, голодні
Розбрелись, хто-куди, по тайзі…
Хто день-два протягнув, хто й того дня –
В основному загинули всі.

Я не хочу ковбас за два двадцять
І «Московську» за десять рублів,
Мені трупи дитячії сняться,
Як їх звірі гризуть по тайзі.
 
1992 р.