Я не будую комунизм

Я не будую комунізм
І не конаю плану,
Та я Україну до сліз
Люблю свою кохану.

І хай у нас не все ще так,
Не та Верховна Рада,
Та ось щось вирішать там так,
І я горджусь, я радий.

Хай наш нездатний президент
Наповнить вщерть корзину,
Мовчить про Кримський інцидент
І тягне скрізь резину,

І скаржиться майже ввесь час
На Раду у промові,
Звертається, часом, до нас
Не на державній мові.

І все ж таки, він є – й я рад,
Що є у нас держава,
Творцям її, буду стократ
Твердити, вічна слава!

Це ви ствердили на землі
В торжественну хвилину,
Слова, що марились нам вісні:
«Держава – Україна».

І я кричу: Тримайсь, братва!
Ми й не таке ще вдуєм,
І хай не дивиться Москва
На нас з гори буржуєм.

Не забуває хай, що газ
І нафта в Уренгої,
Була добута у свій час
Із нашій теж крові.

Я всіх люблю наших людей –
Чи руські, чи грузини,
Яких би не були ідей,
І будь якої віри.

Вони зросли на цій землі,
Тут їх батьків могили,
Великі нації, малі –
Сини це України.

Я ненавиджу яничар,
Та ще колону п’яту,
Що в пазусі трима меча,
Щоб в серце нам ввігнати.

Воно страшніше від змії,
Це підле покоління.
Хай на Українській землі
Не плодиться це зілля.

Ми виживем усім назло,
Збудуємо державу.
Ми віддамо сердець тепло
Україні на славу.

Бо я люблю, люблю до сліз
Україну кохану,
Я не будую комунізм
І не конаю плану.

1993 – 1997 рр.