Я не любив

Я не любив і не люблю,
Цього земного раю,
Стою у прірви на краю,
В безодню сам волаю.

Ввесь світ пустий і ні душі
Довкола тут немає.
Були колись товариші,
Нема. Пішли до раю

Чи до пекла. Хай ідуть,
Туди їм лиш дорога.
А я не в силах ще збагнуть
Чого в душі тривога.

Чого не грюкнули дверьми,
А так тихенько змились?
А бач погрожували: ми
Підемо, як і з’явились.

Спішили, ніколи було,
Було їм не до неї,
Коли накрадене добро,
Не влазить у кишені.

Тепер взялися відновлять
Ворожі Марксу «ізми»
І стали дружно проклинать
Дорогу к комунізму.

Панами стали всі тепер
В новій чужій державі,
Забули про свій еСеСеР
І догми ті лукаві.

Забули, правда, та не всі,
Лиш, хто дірвавсь до влади.
А плачуть за минулими ті,
Хто прагне, а не вкраде.

А як же, втрачений момент,
Другий такий чи буде?
Тепер другий експеримент
Пропонують вам, люди.

Запінившись, знов кличуть нас
З Москвою поєднаться,
Тоді, мовляв, буде ковбас
Від пуза по два двадцять.

Не ждіть ви від Москви ковбас,
Там теж всі смокчуть лапу,
А нам готують про запас
Вагони для етапу.

Та ще в додачу і гроби –
Там ще Чечень багато,
Там день і ніч марять, аби
Нас взуть в російський лапоть.

1997 р.