Піду понад вранішнім степом,
Де в небі, як мак вже зоря,
Вона ще не жевріє пеком-
Щомить розквіта іздаля...
Як пташка, в степу все забуду,
Там вітер, повітря легке,
Той вітер наповнює груди,
Вивітрює з серця гірке...
Ото ж воно й є батьківщина,
Де в кожнім куточку ти свій,
Для неї ти завжди дитина,
Дідусь чи школярик малий...
Та манить земля, як магнітом,
І рветься до неї душа,
Об"їзди ж весь світ, чи півсвіту -
Не вдасться душа до вірша...
Європа приїжджому гарна,
Але, перш за все, є чужа,
Костьоли, музеї, кав"ярні-
Аморфна чужому душа...
Піду понад вранішнім степом,
Де в небі, як мак, вже зоря,
Вона ще не жевріє пеком,
Щомить розквіта іздаля...
***
Аморфна чужому душа
© Copyright: Ирина Боговина, 2016
Свидетельство о публикации №116012011816
Свидетельство о публикации №116012011816
Рецензии