Часовню из розовых сосен...

Диптих полувека




*  *  * 


К. С.


Стихи начинаю строить с крыши -
первая строчка к небу ближе,
последняя - к земле...
Строю истово,
много лет
часовню из розовых сосен,
ясную, словно осень.
Назову избой и пагодой,
поселю там тихо,
чуть дыша,
голубую живую ягоду,
похожую на земной шар.


1973




* * *


К.Савельєву


Ну ось, нарешті, й Водохрещі свято. –
Жорстокий січень сік по головах,
два тижні сік невпинно. І завзято
вганяв в труну соснову гострий цвях.
І ти, з моєї юності поете,
раптово  і безжально відлетів.
Ні джину не допив, ні аморетто,
на повній ноті обірвавши спів.

Чи, може, нам Лолобріджида Джина
всміхнеться навздогін із тих часів,
де почалось з Тарзана, джунглів сина,
нашестя безпартійних голосів?
Чи, може, з тих років, коли з Афгану
до рим нарешті вирвалась душа,
із «Чорного тюльпану» невблаганно
наздожене нас мрець із «калаша»?

Плекай же в Царстві Божім, Костянтине,
своїх пісень незраджену любов
до простору, що мовчки в часі гине,
бо справжніх слів не вистачає знов.
І ось, нарешті, Водохрещі свято,
і вже десятий день тебе нема.
У палітурку із картону взята,
біліє книжка віршів. Плаче мати,
і прозою мовчить юрба німа…

2016