Як тільки закрию я очі,
І серце втопає в журбу,
І бачу в яру серед ночі,
Розстріляну громом вербу.
Вся листом зів’яла від болю,
В сумуючих травах лежить,
Дивлюсь я на неї з любов’ю,
І чую, як в неї болить.
Я плакав, втішав, мов дівчину,
Шептав й дивувався речам…
За рідну свою Україну
Найперший цілунок віддам.
За верби, зсивілі від суму,
За степ, в полі чорну ріллю,
Віддам я найкращую думу
І пісню найкращу свою.
Якщо я тобі докоряю,
В невірності мові кляну,
То знай, що міцніше кохаю,
То вір, що палкіше люблю.
Бо тільки закрию я очі,
Як серце втопає в журбу,
І бачу в яру серед ночі,
Розстріляну громом вербу.
1957 р.
Як тильки закрию я очи
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011902742
Свидетельство о публикации №116011902742
Рецензии