Я так рано родився, о Боже,
А ти пізно з’явилась на світ.
І ніщо нам тепер не поможе,
І ніхто не зрівня наших літ.
То ж навіщо все це поміж нами?
О, шалена, безпутна любов!
А на заході сонце вогнями
Проливає по дню фоном кров.
Плачуть верби, зсивілі від суму,
Розридались в садах солов’ї…
Ой, гірку ж бо влили в душу думу
Почуття невблаганні мої!
То ж нічому не буть в нас з тобою,
Тільки в серці залишиться біль,
Підеш десь ти собі стороною,
Загубившись в юрбі сірих днів.
Я один, повний болю і муки,
З смутком в серці піду до мети…
В позолоті твої ніжні руки
Буду символом в серці нести.
1958 р.
Я так рано родився
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011902702
Свидетельство о публикации №116011902702
Рецензии