Вір мені, кохана, ради Бога.
Ну та звідки міг про те я знати,
Що таку тернисту в світ дорогу,
Батьківщина-мати здатна слати.
Не кляни за це мене, мій друже,
І кохай, як тільки ти могла,
Хто ж ґадав, що партія в Союзі
Рабство, як у Римі, увела.
«Від Москви до самих, до окраїн
З южних гір до сєверних морів»,
Ой, коли б, кохана, ти хоч знала,
Скільки в нас в’язниць і таборів!
Ти жила в омріяному світі,
Підлість твою долю обійшла,
Та повір, що блага нашим дітям
Рабство, а не партія дала.
В час той панувала скрізь над нами
Віра в мудрість партії й вождя,
А за віру платили роками
Голоду й страждань такі, як я.
За свій вік короткий в цьому світі,
Що зазнав і що я переніс:
Для кремлівських виродків-бандитів
Будував роками комунізм.
Та не всі вернулися, кохана,
Міліони там в тайзі лежать,
Це твоя ганьба, Росіє, й рана,
Яку вже повік не злікувать.
Вир мени, кохана
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011902689
Свидетельство о публикации №116011902689
Рецензии