Я не алкоголик

Розповідь брата про випадок, який з ним трапився біля пам’ятника Леніну, дала мені привід для написання цього вірша

Вся ця оказія
Трапилась зі мною,
Як з нічної зміни
Додому ішов.
Це тільки меж нами,
Не болтай нікому,
Бо я тим тварюкам,
Вже розписку дав.

А що я болтаю?
Кажу, як було все,
Що я з того маю,
Ти подумай сам?
Ми після роботи
Давонули трохи –
Дружок іменини
Свої відмічав.

Я не алкоголік,
Хоч не дурак випить,
Та хто з нас не вип’є,
Коли пригостять?
У мене чекушка
Була із собою,
Та бачу, що лишня,
І я промовчав.

Значить, іду містом,
Навпростець чвалаю,
Вітер, як найнявся,
Просто валить з ніг!
Дай, думаю, трішки
В затишку спочину,
Ну й до п'єдесталу,
Під Леніна сів.

Ну, посидів трохи.
Затишно, як в лісі…
Згадав про чекушку,
Що ото зберіг.
Дай, думаю, дьорну,
Промочу у горлі,
Чого її буду,
З собою носить?

Беру тормозок свій,
Розіслав газетку,
Чекушку поставив,
Розіклав свій харч.

– За твоє здоров’я! –
Леніну гукаю. –
Боти там, бідняга,
Бачу, к чорту, змерз!

Злазь із п'єдесталу,
Тут не такий вітер.
Я тобі, дружище,
Хоч сто грам наллю!

Випив я, прилусхавсь,
І вухам не вірю:
Таки Ленін справді
Там про щось кричить.

Слухав, сидів, слухав –
Ні чорта не втямлю…
Чи то зайве випив,
Чи вітер шумить.
Ти що, чи піймався?
Злазь із п'єдесталу,
Годі вже болтати
Про той комунізм!

Ти що, нализався?
Чи не розумієш,
Що ніхто не слуха
Твою річ палку?
Сліпий, чи не бачиш –
Спить уся Росія.
Подивись, довкола
Непроглядна ніч!


Все, що ти кричиш там,
То, брат, стара пісня,
Від життя відстав ти,
Не той тепер час…
В нас тут за ідею
Всім править сивуха,
За бутилку можна
І бомбу дістать.

Знаю, що ти геній –
Ще в школі учили…
Ти не ображайся,
Що буду на ти,
Воно і сократи
Щось в голові мали,
А тепер, сам бачиш,
Все міфи, казки.

Ну, сідай тут поруч,
Поближче до стінки,
А то, як я бачу,
Ти зовсім замерз.
На, тягни із пляшки,
Як, в біса, їй-богу,
Від життя відстав ти,
Закуси візьми.

Випив, молодчина,
Дай і я добавлю,
Закусить, звичайно…
Ти вже вибачай,
Хочеш, візьми кістку,
Ось оцю понюхай.
Якщо зуби добрі,
То сиди й гризи.

Це вчора дружина,
Годин три стояла
В черзі, і купила
Кілограмів п’ять.
М'ясо, кажуть, польським
Братам відіслали,
Щоб соціалізм їм
Теж побудувать.

Ну а ми кістки ці
Гризем на здоров’я.
Воно то і з кістки
Якийсь є навар.
Кажуть, їх собакам
Колись викидали,
Темні були люди,
У той давній час.

І живем, нівроку,
Навіть збудували
Розвитий, сказать так,
Вже соціалізм.
Щось ото заробиш,
Собразиш, украдеш,
З голоду, звичайно,
Ніхто не пропав.

Давай ще по трішки,
Бач, який випадок,
Добре, що чекушку
Я хоч прихватив.
Кажуть, за життя ти
Їв тоже не ситно,
А що до спиртного,
Мов, зовсім не пив.

Як що правда, зря так.
Всі твої нащадки
За державні кошти
Глушать коньяки.
У кожного дача,
Шофер свій, машина,
Одяг закордонний –
Повний комунізм.

Ти гадав, що рівність
Даси для народу,
Дуже усім людям,
Щасливе життя?
А живе лиш кучка
На велику ногу,
А народ ввесь лапу
Смокче, як колись.

Ось тебе й вмостили
Біля тієї хати,
Щоб забаранчав ти
Робітничий клас.
А із ідей ваших
Ця банда зробила
Зонтик, щоб прикрити,
Злочини свої.

Ти лиш не гнівися,
І говори тихо,
Щоб якийсь лягавий
Не попутав нас.
А то по п’ятнадцять
Діб, встругнуть, як льоду…
Зачіпку знайдуть там,
Пахне – значить пив.

Будуть тебе містом,
Водить із мітлою,
Скрізь по тротуарах
Підмітать сміття.
І вбий – не повірять,
Що ти дійсно Ленін,
Що ти комуніст теж,
І був член ЦеКа.

Ну, чого смієшся?
Думаєш, брешу я ?
Скажуть, не хватає
Клепки в голові.
А коли ще станеш
Та права качати,
То дітьми клянуся,
Запруть у дурдом.

Взагалі, скажу я,
Ти мертвий потрібний,
Не доведи Боже,
Взять тобі й ожить.
Десь би на Чукотці,
Золото довбав би,
Або емігрантом,
В Америку втік.

Тут Ленін схопився,
Заклав у рот пальці,
Та так лунко свиснув,
Чуть не оглушив.
Де взявся Дзержинський,
В кожанках чекісти,
Маузер ізбоку
В кожного висить.

– Контра! – кричить Ленін, –
Товариш Дзержинський,
Став його до стінки,
Гада розстрілять!
– Ви що? – кажу. – Хлопці,
Який же я контра?
Я вам усю правду
Розказав, як є.

Я теж за радянську,
Я проти злодіїв,
Які скрізь засіли
За її кермом.
Але, бачу, марно,
Добром не скінчиться,
Хтось мені у зуби
Взяв і зацідив!

Я тут з себе вийшов,
Та Леніна – в пику!
– Я ж тебе, падлюку,
Як друга вгощав!
А ти бач, сволота,
Уліз мені в душу.
Це ти Джугашвілі
Підлості навчив?

Вирвався від них я,
Тай давай втікати,
Та тут всі чекісти,
За мною вдогін.
З ніг мене звалили,
І давай місити…
А що було далі.
Не тямлю, хоч вбий.

Очуняв я вранці.
Лежу на підлозі,
Силюсь пригадати,
Як усе було.
Ну, думаю, амба!
Гади розстріляють,
Хоч би попрощатись
З ріднею дали.

Коли бачу раптом
Відчинились двері,
І в дверях, як сонце,
Міліціонер.
– Ну, як, – каже, – парень,
Уже вгамувався?
Давай, піднімайся
Та підемо в суд.

Кинувсь я вставати,
Але, брат, не можу,
Така біль у грудях –
Сил нема дихнуть.
Відвезли в лікарню,
Просвітили груди –
Поломані ребра
І вибитий зуб.

Відлежавсь в лікарні
Майже цілий місяць,
І не встиг ще вийти,
Визвали на суд.
Здоровий чи хворий,
Кому ти потрібний?
Закон всім єдиний,
А суд, то є суд.
Бо це їхня влада
Та їхній і суд.
На суді я чесно
Розказав всю правду,
Як оце тобі ось,
А що мав брехать?
І «за появленьє
У нє трезвом відє –
На пятнадцать суток».
Суддя так сказав.

Ще за «содержаньє»
Іздерли трицятку,
На місце роботи
Рахунок пришлють.
І взяли розписку,
Що про ту дурницю
Що я «сочинил», мов,
Ні з ким не «болтал».
Ти кажеш, побили
Міліціонери?
Але як наклеп я
На людей зведу?
Коли певно знаю:
То були чекісти,
У кожаних куртках,
Бачив, як тебе.

Та й міліціонери,
Судді присяглися,
Що під п'єдесталом
Я п’яний лежав.
І не сперечався,
Коли запросили,
Правда, довелося,
Тримати, щоб не впав.
Сьодні відпустили,
Це ходив на площу,
Подивись, а Ленін
Як стояв – стоїть.
Тільки кров засохла
На отому місті,
Де ми з ним сиділи,
І я пригощав.

Ось собі й гадаю,
Як це все осталось?
Сон то був, чи справді
Було наяву?..
Якщо був не сон то,
Хто мене побив так?
Якщо сон, то в сні нас
Хіба можуть бить?
1979 р.