Ох и дни тривожни

Ох і дні тривожні
У мене настали,
Наче моя юність
Повернулась знов.
Сняться мені очі
І плечей овали,
І уста гарячі
Шепчуть про любов.

Ніжно наді мною
Чиїсь русі коси,
Відчуваю дотик
П’ю їх аромат,
І чи то голосить,
Чи так ніжно просить:
Поверни, коханий,
Втрачене назад.

Йди собі, не треба,
Не губи, благаю!
Я усе утратив,
Нащо ти мені?
Про владу радянську,
Пісень не співаю,
Мріють в очах верби
П’яні в тумані.

Знаєш, в мене в серці
Все живе тривога
За згублену юність,
За пролиту кров…
Кажуть, в нас відкрита
Всім в житті дорога –
Я сходив всі далі
Й ніде не знайшов.

На моїй дорозі
Зарослі, мов грати,
Які в мене сили?
Нема осягнуть.
То як же я можу
Про любов співати,

Як в саду жоржини
Уже не цвітуть?

Та чи ти не бачиш,
Що у світі сталось?
Темінь непроглядна
І метуть сніги…
В життєве віконце
Заглядає старість,
І вже в серці мало
Сили і снаги.

А як мине стужа
І весна настане,
Все довкола буде
Під сонцем цвісти,
Та не дочекаєм
З тобою, кохана,
Уже того часу,
В який звала ти.

То ж іди, не треба
Мені сон тривожить.
Ти своїм коханням
Не зупиниш час.
І цю люту стужу
Вже не розморозить,
Бо тепла так мало
У серцях у нас.

Жаль, що сни тривожні
Не дають спокою.
Сняться мені весни
І в цвіту сади…
Але я не каюсь,
Що не йшов з тобою
У те невідоме,
В яке звала ти.

1956 р.