Обицяйло

А ви що, не зустрічали
В своїм місті Обіцяйла?
Не стрічали? Ось так дивно!
Певно, ви такий щасливий,
Що не знаєте мороки.
Та прикиньте лишень оком
Серед друзів чи знайомих
І кажіть так, ненароком:
– Маю я, мовляв, мороку,
Щось потрібно, а немає,
Чи чогось не вистачає,
Та за будь яку вже плату
Терміново лиш дістати,
По заріз, отак ось, треба.

І він з’явиться, мов з неба,
І звичайно, вам, як другу,
Запропонує послугу
І мерщій пообіцяє,
Ще, гляди, вас і налає:
– Ну й дивак же ти, їй-богу!
Та сказав би! Слава Богу,
Друзів я не мало маю,
Вже сьогодні і узнаю,
І не знатимеш турботи.
Запишу лиш до блокнота,
Хоч і так я не забуду,
Раз сказав – звичайно, буде!
Як не як, свої ми люди!
Піде… і про вас забуде.

Будувати ви стали хату,
Не вистача не багато
У вас цегли, зо дні сотні,
А тут треба – хоч сьогодні.
Майстер, що кладе вам стіни,
Недоробить, піде, кине.
Когось знов треба шукати.
Кинулись ви, де дістати?
А на зустріч Обіцяйло:
– Ти куди? Така, брат, справа…
Не настачить нам держава,

Те дістав, того немає…
Цегли брат не вистачає.

– А багато?
– Зо дві сотні.
– Отакий пусток, дві сотні?
Візьми в мене хоч сьогодні.
В мене вдома куча ціла,
Лежить так собі, без діла.
Візьми собі, скільки треба.
Вже кому…Та а для тебе…
Та ти що? Яка там плата,
Це із тебе гроші брати?
Ти мене, брат, ображаєш.
Чи ти зайві гроші маєш?
Вже коли наполягаєш,
То колись там, як час буде,
Посидим в чайні, як люди.
Ну бувай, я поспішаю
Справ по горло різних маю.
Приїжай хоч завтра зранку,
Лиш знайди якусь бідарку.

Ви домовили машину,
Взяли сина чи дружину,
І приїхали до нього,
А немає цегли в нього,
І його вдома немає,
Десь, комусь, щось обіцяє.

Вам край треба їхать в місто.
В автобусах влітку тісно,
Люди їдуть спочивати,
Та й квиток киньтесь дістати,
Якщо в вас немає блату…
То ж не встигли ви сказати,
Обіцяйло біля хати,
І немов старому другу,
Запропонує послугу:
– Та я ж завтра в місто їду,
То й за вами ждіть заїду.
Ви самі?
– Та ні, й дружина…
– Та чого ж, пуста машина!
Вам на скільки? На дев’яту?
Ждіть мене побіля хати,
Пів на дев’ять я вже буду!
Піде і про вас забуде.

Живете ви так безбідно,
Вам нічого не потрібно,
Є квартира в вас чи хата,
Непогана в вас зарплата,
Є красуня в вас патлата,
І зовсім нова машина,
На роботі – добрі друзі,
У начальства по заслузі
Ви в повазі і в пошані.
Мов вареник у сметані,
Ви купаєтесь у славі,
Вам турботи смертних зайві.
Та ось, якось, випадково
Привітались ви до нього.
Він всміхнувся вам ласкаво,
Привітався. – Ну як справи?
– Ви здивовані, не взнали?
Та ми ж разом зустрічали
Новий рік. Там на гулянці
Грали ви на балалайці
У Микити, у сусіда.
Я в чайні із ним обідав,
То й про вас ми там згадали,
Ох, як ви прекрасно грали!
Ні, прекрасно, не те слово,
Це було надто чудово!
А які прекрасні звуки,
Золоті в вас, друже, руки,
Дай вам справжню балалайку –
Всю ніч слухав би до ранку.

Балалайки в вас немає?
А у мене пропадає,
Ще зовсім нова і ціла,
На стіні висить без діла.
Тільки пилом припадає.
Там така, що сама грає.
Балалайці років сотня,
А на вигляд, мов сьогодні
Принесли її з крамниці,
А дзвінка, мов райські птиці
Поселились в середині!
Ні, таких не роблять нині!
Не відмовте мені, друже,
Дуду гордий я тим дуже,
Що такі чарівні звуки
Доручу я в ваші руки…
Став би з вас я гроші брати?
Просто, вам її дарую.
Дасть Бог, ще колись почую.
Як ви граєте чудово.
Завтра ждіть, обов’язково,
Ну, звичайно, прямо з ранку,
Принесу вам балалайку.

Балалайка його, може,
Вам потрібна, як у возі
П’яте колесо десь з боку.
За те маєте мороку
За свою слабість хвилинну,
Не образить щоб людину,
Яка з вами була щира,
Влізла в душу вам без мила,
Ви погодились прийняти…
Ну та звідки про те знати,
Ви ж ніколи не стрічали
В своїм житті Обіцяли,
То й гадали: може з ранку
Чоловік хильнув десь чарку,
Чи не чув ніколи, може,
Як то грають віртуози.
Мало що з нами буває,
Кожен слабість якусь має!
Один хвалить вас, той гудить,
Просто всі ми – різні люди.

Ну та й чорт ото із нею,
З балалайкою тією.
Принесе – знайду десь місце,
Що в квартирі в мене тісно?
Ну, а що тепер робити?
Треба чимсь хоч пригостити,
Раз не хоче грошей брати.
Не вирядить взять із хати,
Сказать «дякую» та й годі,
Ні, таке тепер не в моді.

То ж дістали ви чекушку,
Наготовили й закуску,
Час іде, другий минає,
Ви ждете – його немає.
Уже скоро і обід,
А за ним пропав і слід.
То не ждіть, його не буде,
Він про сказане забуде,
Він десь бродить, десь никає,
Комусь щось знов обіцяє.
Який зиск він має з того?
Ну, звичайно, ніякого.
Певно втіху з того має,
Що комусь щось обіцяє.

1994 р., Приморськ