Нема порятунку
Білим голубом даруючи долю,
Я все зрозуміла, хоч вуста твої німі,
Що навік закохаюсь, покину неволю.
Та як літній дощ ти впав на вуста,
Обійняв теплим вітром оголені плечі,
Що аж зорі впали на сонні міста
І казковим тоді здавався той вечір.
Хвилини пливли десь у небуття,
А я плакала і сміялась від душі,
Прокидались застиглі колись почуття,
Виливалась магія у забуті вірші.
Тієї ночі з тобою я душею зігрілась,
В цьому світі вічної мерзлоти,
Любов розправила крила і причаїлась,
Щоб знов не повернутись до пустоти.
Тоді я зрозуміла що уже не болить,
Колись скам'яніле серце від смутку,
Тільки одне почуття палко горить,
Від якого тепер не буде рятунку.
Свидетельство о публикации №116011804122
Не спрятаться, не скрыться.
Без них мир пуст!
И жизнь не будет так искриться.
Спасибо за тщательное чтение
моих скромных "Вiршей"
Костюк Виктор Саратов 26.01.2016 15:16 Заявить о нарушении
Тут уму-разуму учился,
Из городов он первый в сердце.
Его красою восхитился
Ещё тогда, когда был мал.
Я никогда не понимал,
Как можно Киев не любить!
Любого я готов побить,
Который скажет: - Киев-плох.
Нет. Бить не буду. Он же лох.
Костюк Виктор Саратов 26.01.2016 15:20 Заявить о нарушении
Марианна Медзинская 26.01.2016 16:23 Заявить о нарушении