Пролетіло життя,
І нема вороття…
Та в найтяжчу життєву хвилину,
Як в неволі конав,
Та ні раз не втрачав
Я любові до тебе, Вкраїно!
Мене доля несла
На човні без весла
По життю, як бурхливому морю…
Як би там не було,
Та я вірив: добро
Подолає чужинців сваволю.
Не подумай лиш ти,
Не досягши мети,
Я скорився своїй лихій долі.
Як всі люди я жив,
Сміявсь, плакав, любив
Цвіт ромашок духмяних у полі.
Я на тебе молюсь
І тобі я клянусь:
Мені вір ти, як рідному сину.
У тяжкій боротьбі
Я не зраджу тобі,
Якщо в ній доведеться загинуть.
З ким мені бути,
Де мені стати,
На кого зрівнятись в якому строю?
Зраджу ідеям, владам, державам,
Та Україну не зраджу свою.
Пролетило життя
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011803713
Свидетельство о публикации №116011803713
Рецензии