Писня диеслив

Чи то ми такі родились,
Чи то десь цього навчились,
Що не можемо так жить,
Щоб нічого не робить?

Нам щось треба будувати,
Щось ламати, руйнувати,
Хто не просить – помагати,
Посадити, розстріляти.

А жили колись, трудились,
До ікон Богу молились,
Знали, де що і чиє,
Що моє, а що – твоє.

Були бідні і багаті,
Хто в палатах жив, хто – в хаті,
Поважали все, як слід.
Та десь взявся, в чорта, дід

З отакою бородою,
З розуму чи з перепою,
Чи розумний, чи дурак,
Закричав: «Живем не так!»

Зубожілих панів внуки
У нього пройшли науку
І сказали мужикам:
«Не годиться жить так вам.

Чому в нас багаті й бідні?
Люди всі родились рівні.
Треба всіх людей зрівняти,
В кого лишнє – відібрати.

Всі пани за ваш рахунок
Напихають собі шлунок.
Та і цар в нас не такий,
Малоумний чи дурний.

Взагалі, якійсь непутній,
Якщо вже Гришка Распутін

Став країною вправляти,
Царя треба в шию гнати!

Взагалі, царям всім треба
Потовкти гарненько ребра.
Керувать мають уми,
То ж при владі будем ми!»

Царя з трону вмить зсадили,
Царенят й царицю вбили,
Щоб на грішній цій землі,
Не плодились більш царі.

Церкви й храми розорили,
Всіх попів пересадили,
І монашка, і монах
Опинились в таборах.

Поскидали з церков дзвони,
Попалили всі ікони,
Щоб «дурману» не було,
Розтягнули все добро.

Розікрали, розділили,
Продали й гроші пропили:
«Не кортить хай більш попам
Голови морочить нам!»

На руїнах посиділи,
Що накрали – все проїли,
Увели в країні неп,
Позбирали увесь леп,

Що лишивсь з капіталістів,
Бо потрібно щось всім їсти.
Нема м’яса ні ковбас –
Голодуй, робочий клас!

Доки непмани крутились,
Всі наїлись, роздивились,
Вирішили, що непман
Так зажив, неначе пан,

І зовсім утратив совість.
А нам з того яка користь,
Що він багатіти став
Й наживає капітал?

Щоб багатіть не кортіло,
Прийнялися знов за діло.
Ми ж не можемо так жити,
Щоб нічого не робити!

Нам щось треба будувати,
Нам щось треба руйнувати,
Засудити, покарати,
А хто лишній – розстріляти!

Нащо нам багаті й бідні?
Усі мають бути рівні.
А щоб усіх порівняти,
Треба люд в колгосп загнати.

Та мужик не поспішає –
Кожен поле своє має.
Каже: буду робить сам,
Що потрібно – я вам дам.

Розгнівалась на них влада:
Це куркульська у вас рада!
Визначили куркуля
Й відправили в лагеря.

Мужиків у нас багато.
Де ж бо тюрм для всіх набрати?
І вирішило ЦеКа
Взять голодом мужика.

«Хліб забрали, і пшеницю,
Відправили за границю,
А макуху та бур’ян
Залишили для селян».

(Ці рядки взяті з народних частівок, які співали на Полтавщині в 1933-1934 роках).

Мужики бур’ян поїли,
Перемерли, поколіли,
Опустіло все село.
Чи таке ще де було?

Хто пропав – тих закопали,
Вижив хто – в колгосп загнали
Будувать нове життя,
Комунізму майбуття.

Все як слід ніби зробили,
Сіли, владу розділили,
Роздивились навкруги,
Може, єсть десь вороги.

Стали нюхать, козиряти,
Ворогів стали шукати.
Узялись за «ворогів»,
Що а ж пух з усіх летів.

Постріляли, перебили,
Словом, штати скоротили,
Скоротили скрізь сповна,
Гульк, аж тут іде війна!

А війна – то це не жарти,
На війні кожен щось вартий.
Якщо суне чужа рать,
Треба землю рятувать.

«Ворогів» вже більш не стало,
Бо людей не вистачало.
Патріотів й «ворогів» –
Всіх позвали, хто вцілів.

Воювали, рятували,
Погромили, зруйнували
Завод, місто чи село –
Знищили все, що було.

Міліони людей вклали,
В силу вижили, встояли.
Звільнили своїх й чужих,
Посадили в тюрми всіх.

Взялись всіх сортирувати,
Хто був прав, хто винуватий,
І чия була вина,
Що не так ішла війна?

Знов стріляли, знов давили,
Кров від пуза кати пили,
Доки у Кремлі павук
Не спустив із себе дух.

Над тим звіром посідлали,
Довго плакали-ридали,
Що тепер без павука
Кров людська стане гірка.

Потім встали, роздивились,
Що на чорта всі молились.
Адже думали, то – Бог,
А він. як собака, здох.

Плюнули, перехрестились,
До іншого примостились,
Поклялися кров не пить,
Бо від неї вже нудить.

Хто був проти – перебили,
Сіли, кров’ю закусили,
Бо не міг перейти всяк
Після крові на коньяк.

І запили, закутили,
Скільки духу було й сили,
Хто найбільше пив і крав,
Той ще й орден за те мав.

Хто не пив, того карали,
Ярлики різні чіпляли:
«Відщепенець», «лиходій»,
«Тунедеяць» і «злодій».

Хто в вождів утратив віру,
Засилали до Сибіру,
Хто багато мав ума,
Садовили в дурдома.

Потовкли чехів й мадярів,
І полякам щось дісталось.
Кинулись в Афганістан,
Та не виконали план.

Спохватились, слава Богу,
Унесли на силу ноги,
Привезли звідтіль гробів –
Двадцять тисяч юнаків.

Поховали, пожурились,
Що далеко закотились,
Бо Америка аж там,
Доганяти треба нам.

Бігли, бігли, гнались, гнались,
Босі й голі всі остались,
Дядя Сем від нас утік,
Бо ми бігли не в той бік.

Треба нам назад вертаться,
Швидше перебудуваться,
І всю п’яну з влади рать
В потилицю треба гнать.

Як сказали – так й зробили:
Розігнали, посадили,
Має той сидіть в керма,
Хто не п’є зовсім вина.

Знов робота закипіла,
Приступили всі до діла
Ми ж не можемо так жить,
Щоб нічого не робить!