Сквозь сто сомнений двигаюсь к тебе я,
добро и правда века. Через сто
неверий. И душа, что ищет неба,
раскинув крылья, держит путь на столп
высокого огня, что весь в сиянье
желанья одного – туда, туда,
где человека не прошла нога,
с холма на холм, за смертные те грани
людских дерзаний, темень пустоты,
где нет уже ни горя, ни беды.
Порыв зовет: не медли же, иди.
То – правды путь. Его предтеча – ты.
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
всерозкриленна держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням - аж туди,
де не ступали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж за смертельні грані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні горя, ні біди
і врочить порив: не спиняйся, йди.
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.
216. Василь Стус. Сквозь сто сомнений двигаюсь к т
© Copyright: Алёна Агатова, 2016
Свидетельство о публикации №116011800332
Свидетельство о публикации №116011800332
Рецензии