Пани з ресторану

В однім місті в ресторані,
Уже ввечері зовсім,
Я зустрів знайому пані,
Що тепер при ресторані
Прислуговує усім.

Каже пані: – Прошу пана,
Сісти можна біля вас?
Вас побачила й згадала
І райком, і шефа Йвана…
Неповторний то був час!

Все повстало, мов з туману,
Хоч його вже не вернуть…
Не дивуйтеся, що п’яна,
Я кохала так Івана,
Хто чекав всьому капут?

Він тепер вже не партійний,
В сміття викинув квиток.
А кому такий потрібний?
Тепер в моді самостійний,
А який із нього толк?

Ні посади, ні машини,
То ж яке з таким життя?
Чула, робить бригадиром
В тих, хто вичища сортири
Та збира в місті сміття.

А КаПе їх розлетілась,
Наче рій гнойових мух:
Той підряд узяв в артілі,
Той тиняється без діла,
Той проліз пошвидше в Рух.

Все це, кажуть, тимчасове,
Ми ще візьмемо своє!
Судить будуть Горбачова,
Бо сказав би він хоч слово,
Не було б того, що є.

Що б не він, гекечепісти
Владу б в руки узяли.
І тоді б всі комуністи
Сіли б кожен в своє місце
І жили б всі, як жили.

Ельцин – то продажна сука,
Від запоїв аж опух!
А Кравчук – дволика штука,
Комуністів ніби слуха,
А сам задом лізе в Рух.

Скрізь така в нас дорожнеча,
Блат до лампочки тепер,
Хоч міністром в тебе теща,
Як нема в кишені тищі…
Це вже, брат, не еСеСеР!

Ну а я при ресторані,
Заробляю тут, як слід.
Ну, звичайно, за долари!
За купони тут є шмари,
Та дивись, не влипни в СНІД.

Ти ж колись був небайдужий,
Як і інші, чи не так?
Бо була я гарна дуже,
Але прошу, вибач, друже,
Просто ти якийсь дивак.

Ото якось, пам’ятаю,
Вірші ти читав свої.
Хоч убий, а не згадаю,
А ось фразу одну знаю:
«П’яні верби в тумані».

Ну, а ти як? Пишеш вірші?
Ну, а з друком справи як?
Не друкують, як й раніше?
Жаль, бо є й багато гірші.
Взагалі, вірші – пустяк!

Кинь їх к бісу!
Марна справа!
Всі в погоні, щоб пожрать.
То раніше їх держава
Для реклами друкувала,
Треба було не зівать!

Хто зумів тоді пролізти,
Той друкується й тепер,
Бо нагрівши собі місце,
Ну хто дасть другим залізти?
Це вже, брат, не еСеСеР!

Ну, бувай! Як вільний будеш,
Завітай поговорить.
Поспішаю, бо ждуть люди.
Наганяй, гляди, ще буде,
Бо там в когось вже горить.

І пішла моя знайома,
Ідеолог, секретар,
Що колись  була в райкомі,
А тепер при цьому домі
Ресторанний інвентар.

1992 р.