Потяг їде, потяг мчить…
Тихо серце – помовчи,
І не треба так радіти,
Ти ж бо серце, а не вітер.
Не літак ти і не птах,
То не рвися з грудей так,
Передчасно не влетіти
В край, де сонце твоє світить,
Де твоя ясна зоря
Тобі щастям засія,
Упаде на твої груди…
Почекай. Колись, так буде.
Доживем до тих хвилин,
Дочекаємось машин,
Що літатимуть, мов мрії.
І тоді, ти розумієш:
Я б на ту машину сів,
Я б до неї полетів
Кожну вільную хвилину.
Чи діждусь я ту машину?
Тихо серце, досить мрій.
Швидше потяг їдь, не стій.
1950 р.
В поїзді Львів – Київ
Потяг йиде
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011803020
Свидетельство о публикации №116011803020
Рецензии