Так темно навкруг,
Що поволі нічого не видно.
Завмираю на мить
Та продовжую в темряву йти...
Океан потайбіччя - все манить
І манить до себе,
А у серці лиш мла і нічого
Уже не болить.
Прірва осаду, мов снігова,
Повстає поміж нами:
Озираюсь в надії побачити
Сотні осіб...
Та навкруг лиш смерть,
Що гуляє неспішно горою,
Спокутує, що все ще мене
Не забра мимохідь.
мла
© Copyright: Ежи Миг, 2016
Свидетельство о публикации №116011708731
Свидетельство о публикации №116011708731
Рецензии