Йду селом несмило

Йду селом, несміло
По траві ступаю,
Мов під звуки пісні
Колише мене,
І немов хмаринки,
Мрії пролітають,
В уяві шовкове,
Платтячко майне.

Трави нахилились,
Стеляться під ноги,
Ні, я не забувся,
Як по них ходив,
Як мої дитячі
Змерзлі босі ноги
Розтоптали щастя
У шелесті нив.

Все одно ти миле
І любе до болю,
Моє незабутнє,
Кохане село!
Виріс я у ньому,
Тут ходив до школи,
Тут пісень навчився,
Коли те було?

Згадую й боюся.
А у серці – пісня
Вироста потоком…
Запах матіол,
Яблука достиглі.
Чому ж серцю тісно
Стало в моїх грудях,
Мов чує простор

І вилетіть хоче?
Ні, ти не жартуєш?
Ну, звичайно, правда,
Давно це було.
Серце моє, серце,
Ні, ти не сумуєш?
Чого ти сумуєш?
Це ж рідне село!

Відвик я від нього.
У місті – трамваї,
Гуркочуть машини,
Там заводів спів.
А тут так зворушно
Пісня вилітає
Згадкою забутих,
Нездійснених снів.

Акації білі
Стоять коло хати,
Колись там під ними
Чекав тебе я,
Безтямно вдихали
Ми їх аромати,
Які отруїли
Мої почуття.

Хай те все минуло,
Немов пісні звуки,
Зникла наша юність,
І ти не моя,
Але ті минулі,
Мого щастя роки
Проніс я у серці
Через все життя.

1950 р.