Меж нами все, хоч попереду вічність,
І хай ми вже навіки розійшлись,
Та може ще в якімсь тисячолітті,
Дасть бог, і ми зустрінемось колись.
І я скажу: пробачте, я вас знаю,
Чи може сон мені такий приснивсь:
Ви песика вигулювали в раю,
А я у пеклі у смолі варивсь.
І вижив, бач. Бувають у світі дива!
Хоч там лишилась не мені рівня!
А ви була тоді така вродлива,
Неначе сонце ранішнього дня.
А я пропахлий з казана смолою,
Хоч з часом вітер сморід той розніс,
Ви все одно глумились наді мною,
Що я у партію і досі не проліз.
Давно було, можливо ви й забули…
Як кажуть, «людське горе не болить».
Ви так були закохані й не чули,
Коли прийшла остання ваша мить.
І рухнуло усе у прірву,
Яку покрила безкінечна слизь.
Меж нами все
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011705127
Свидетельство о публикации №116011705127
Рецензии