Криница - из Л. Юферовой

          Оригінал:
          Криниця  http://www.stihi.ru/2016/01/14/6501
      Людмила  Юферова

В полоні двохсотлітньої зажури
Криниця прапрабатьківська дріма.
Вона присіла в сніжні кучугури,
Які так щедро кинула зима.

Її душа зліта до небозводу,
В зіницях промінь сонця не затух,
Окрай цебрин – химерні скельця льоду,
І корбу крутить вітер-відчайдух.

Дивується криниця і страждає,
Чого так довго не було людей,
Вона ж усіх в обличчя пам’ятає,
І сотні вуст, і тисячі очей...

Думки про земляків до Бога манять...
Зима на ковдри білий пух пряде...
Сьогодні від криниці тільки пам’ять
Із відрами порожніми іде...


          Поэтический  перевод  с  украинского  С. Жуковой:


Уж  двести  лет  подряд  в  плену  печали
криница  прапрапращуров  во  сне.
Едва  видна  в  сугробах  и  завалах  –
зима  так  щедро  высыпала  снег...

Её  душа  взлетает  к  небосводу,
в  зеницах  лучик  солнца  –  не  вода,
у  сруба  наросли  химеры  льда,
а  ворот  вертит  ветер,  непогода...

Криница  удивляется,  не  знает
причину  невнимания  людей,
она  в  лицо  их  помнит:  имена  их,
и  сотни  уст,  и  тысячи  очей...

И  мысли  манят  к  Богу  –  вереницей...
Зима  на  одеяла  пух  прядёт...
И  только  память  от  седой  криницы,
грустя,  с  пустыми  вёдрами  идёт...