Chomu vony taki?

«Чому вони такі?»

День за днем. Сон за ним.
Спокій, та не всім.
Не важливо де і з ким,
Знову маски, знову грим.
Друзі скаржаться один
Одному зітхає,
Вголос крізь образи він
Про життя питає:
Чом ти друже мій скажи
Слово важить мало?
Чом се братство у очах
Разом в мить упало?
Хтось брехню в свій дім пустив,
Правилом охрестив.
Взяв за звичку і не зміг
В очі прям не лестить?
Чому другий з днями зник,
Не сказавши слова?
Не впадає що і як?
Чи важка промова?
Чому важко напряму,
Щиро і одразу
Вбачати і вибачати
Будь-яку образу?
Відповів нарешті друг
Добрий і розумний:
Знаю, що не спиш і в ніч
Спокою не маєш,
Знаю скільки їх було,
Знаю, що страждаєш.
Але дам пораду щиру
Не тримай образи
Ти людина та й лише.
З ними ти – всі разом.
Не цурайся тих, хто б'є,
Шрами залишає.
Люд такий, який він є,
Небо захищає.
І мій друг - один секрет…
Раптом тріск в дверях почувся.
Друзів діалог запнувся
Метушня, крикливий гам.
Лікарі вже тут і там.
Шприц вонзився, вже у сні,
Перед дзеркалом заснув.
Шмат скляний в руці застиг,
Дзеркала шматки в стіні…
Друга кращого розбив.
Друга гарного розбив.
Він єдиного розбив…

14.01.2016