А роки проходять, минають,
Вивіюють з серця тепло…
Немає тебе, більш немає,
А може, тебе й не було.
А може, то я нагадала,
Намарилось, може, вві сні,
Що я тебе палко кохала,
І клявсь ти в коханні мені.
І ти обіцяв мені з неба
Всі зорі ясні познімать…
Не треба було, ой не треба
Нічого мені обіцять.
Я вірила в байку про зорі
І щастя з бездоння пила,
Літала в небеснім просторі,
На сьомому небі була.
Та з часом стомилися крила,
Спустилася з неба я вниз.
І вперше тоді зрозуміла,
Що то такий сон мені снивсь.
Що то я усе нагадала,
Ночами намарила в сні,
Що я тебе палко кохала,
І клявсь ти в коханні мені.
Приспів:
Коханий, коханий, коханий,
Чи можна забуть і простить,
Як рана, як рана, як рана
У самому серці болить?
Осінь 1997 р.
А роки проходять
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011502999
Свидетельство о публикации №116011502999
Рецензии