Дурний, сиджу, молюся Богу,
А його там зовсім нема,
А де був рай – стоїть тюрма,
До неї втоптана дорога.
І скрізь панує одна пуща,
В душі, у небі, на землі…
А серце, наче б то в снові,
Кипить, клекоче, невмируще.
Хто правди з нас тільки не хоче
І жде того, чого нема?
Навіщо створена тюрма,
Чи знаєш ти хоч, милий Отче?
Добра чи зла хотів ти, Боже,
Як на престол сідав вгорі?
А скорпіони й упирі,
Хто їх створив, скажи нам Боже?
Купаючись у людській крові,
Співають про наземний рай!
Ні, ти у мене не питай,
Чи вірній я в своїй любові?
Молитва - Дурний, сиджу, молюся Богу
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011502739
Свидетельство о публикации №116011502739
Рецензии