Від нині вірю, що ти є
Десь там, Великий Боже.
Прости невігластво моє,
Якщо простити можеш.
Прости докори всі мої,
І в гніві люті мати,
Були ж бо виродки страшні,
І ти їх міг прощати.
І я – твій раб, твоє дитя –
Утратив в Тебе віру,
Бо це моє земне життя
Було тяжке не в міру.
Кат скаженів і кров з нас пив.
З безсилля ми терпіли.
А ти взяв розум затьмарив
Кровавим цим вампірам.
Розбіглися з кубла кати.
Самі себе поїли…
Ще раз прошу Тебе: Прости,
Клянусь, від нині – вірю!
1991 р.
До Бога
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011502534
Свидетельство о публикации №116011502534
Рецензии