Запитання до перехожого

Здрастуйте. Бачу Ви розгубились...
Не згадуйте, мене Ви не знаєте,
а я Вас, напевно, знаю.
Ви - одинока людина,
що в натовпі загубилась.
Заждіть-бо хвилинку,
я... дещо Вас запитаю.
-Ви щастя маєте?
Скажіть мені просто,
без мудрувань,
-Маєте?!
Чому це цікаво мені?
Тому, що я - ні.
Не те, щоб ніколи не мав,
мав, але загубив десь,
чи то змарнував...
і ось вже не маю.
Так часто буває:
коли Вам, бува, щось конче потрібне
його не виявиться під рукою...
А Ви, відчуваєте дещо подібне,
чи це відбувається тільки зі мною?
Ааа, Ви мовчите?
Ви не даєте поради,
глузуєте, подумки:
"Тип цей, мабуть, не в собі."
Ну що-ж, я не проти, та - Бога ради,
лиш прошу, візьміть до уваги собі:
Якщо, можливо, найближчим часом,
під час ремонту, або прибирання,
Вам трапиться, кимось загублене, щастя -
напів-дитяче, наївне і давнє;
Не викидайте його на сміття!
А надішліть мені - бандероллю,
воно необхідне мені, як життя!
А потім - глузуйте собі, на здоров`я.

1999р.

С тех пор многое изменилось.
Я больше не чувствую себя несчастным или потерявшимся человеком, напротив - меня переполняет чувство восторга от осознания того, что всё - совершенно.
Всё, буквально, пронизано совершенством. Даже наша печаль, да, даже она,  которая, в сущности - вовсе и не наша..)
Но, что написано, то - написано. Поэтому, позволю себе разместить здесь несколько своих старых стихотворений, исключительно, исторической справедливости - ради.)
13.01.2016