Ми так давно...

Ми так давно з тобою незнайомі,
Що не ховаю ключ під килимком у домі
Я забуваю те, чого ще не було –
Що відчував і що мене минуло

Забув я твої коси шовковисті
І погляд ніжний твій та чистий
Забув твій сміх – веселий і дзвінкий
Твій танок легкий та швидкий

Забув всі сотні тисяч фраз
Що не сказав в потрібний час
Забув все те, чого мої торкались губи
Мав бути ніжним – був частіше грубим

Забув я зранку дивний світлий сон -
Що сниться знов мені та знову
В тім сні живуть - ВОНА та ВІН
Але вони, поки що, безнадійно незнайомі...


Рецензии
Немає віри тій, кого не знаєш.
А раптом ключ знайдеш під килимком,
Мене згвалуєш, потім покохаєш,
Примусиш одружитися силком…

Я ж холостяк! Підтоптаний щоправда…
Віддатися ж не хочу! Ні, ні, ні!..
Мені б не жінку… Краще шоколаду…
Його я бачу навіть у ві сні.

PS: Ваш вірш сподобався, тому на нього й відгукнувся.
Від щирого серця...

Бурчак Ворожбянский   18.01.2016 11:59     Заявить о нарушении
Дуже Вам дякую, за такий чудовий поетичний відгук,
але жінку на шоколад я напевно не зміняю!))
Хай Вам щастить!

З вдячністью та посмішками, Юрій.

Юрий Рыбка   18.01.2016 13:23   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.