Згорає сад в осінньому вогні,
Хоча вогонь терпкий, а не гарячий.
Окраєць ночі плаче уві сні,
А я його не чую і не бачу.
Я лише чую вітру перегуки,
Що гне дерева, віти їм ламає,
Який бере мене на свої руки
І вище неба легко піднімає.
А сад горить, й нітрохи не згорає,
Ота краса – божественна краса.
Лише на мить у щасті помирає,
А потім знов у щасті й воскреса…
Згораe сад
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2016
Свидетельство о публикации №116011009725
Свидетельство о публикации №116011009725
Рецензии