Загубився вечір у жоржинах,
Наче голка в сіні: не знайти.
У саду печалиться стежина,
На якій прощались я і ти.
Й сад печально дивиться у просинь,
Там зітхають яблуні в журбі.
Ненароком нас застала осінь,
І мені моргнула, не тобі.
Я й пішла стежиною в ту осінь,
Думала: на мить, не на завжди.
А жоржини поглядом і досі
Замітають всі наші сліди…
*
Загубився вечiр
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2016
Свидетельство о публикации №116011009639
Свидетельство о публикации №116011009639
Рецензии