Щось пролетіло стрімко, засвистіло
Над головами, що тяжкі й без того.
Немов життя над містом пролетіло
Й нічого не залишилось від нього.
І знову постріл. Постріл неминучий.
Та знову свист, як крик про допомогу.
А з ним і біль, нестерпний і пекучий,
Як результат страшного діалогу.
І знову гучно куля пролетіла,
З собою перенісши нову звістку.
Потрапила чи ні у сильне тіло?
Чи їй вдалося перебити кістку?
Страшні слова оті не розібрати.
Вони лишають лиш глибокі рани.
Якби б могли ми змусити мовчати
Отих, хто шепче їм весь час з екрану.
Чи є в них вибір? Чи лише накази?
Про що вони говорять як літають?
Не зрозуміти. Свисти, то їх фрази.
А фрази ті, до того ж, ще й вбивають.
Як ми дійшли до цього діалогу?
Невже його не можна припинити?
Надія в час тяжкий - на перемогу.
Та всі бажання - просто мирно жити.
Розмова куль
© Copyright: Арина Ковальских, 2016
Свидетельство о публикации №116011000794
Свидетельство о публикации №116011000794
Рецензии