Гарем

За святковим столом –
Друзі вірні мої,
Саморобним вином
Пригощаю я їх.

Ви всі тут, як один,
Заморських варті вин.
Ці б до Бога слова,
Та в житті все бува.

Ти сьогодні герой,
Завтра – «ворон» й конвой.
Нині влада в руках,
Завтра – всюди вже крах.

Пам’ятай кожну мить:
Бог нам долю вершить.
Це правдиві слова,
Бо в житті все бува.

Уявіть, від тепер
Я посол з ССР.
І по волі Кремля,
За кордон їду я.

І живу день при дні
На турецькій землі,
І там всі, хто не єсть,
Віддають мені честь.

В честь приїзду мого,
Сам не знаю чого,
Сам турецький султан
Там бенкет пишний дав.

На бенкеті султан
Хоч зовсім був не п’ян,
Та ось – диво із див –
Свій гарем подарив.

Я сюди і туди,
Я подальш від біди,

Бо навіщо мені,
Ці презенти дурні?

Хвилювавсь я до сліз,
Аж із шкури ввесь ліз.
Щиро дякував я,
Що, мовляв, від Кремля

Таку щедрість твою
Я, султан, не втаю.
Щоб питання рішить,
Мущу в Кремль подзвонить.

Тут султанів калга,
Вже на мене морга.
І на проводі я
Жду дзвінка із Кремля.

Алло! Льова? Привіт!
Я дзвоню ледве світ,
Де ти, бестія там,
Лад без тебе не дам!

В честь приїзду Султан
Тут бенкет пишний дав,
Все чин чином ішло,
Та його понесло.

Мов і п’яний не був,
Раптом штуку утнув,
Чи шайтан сам підбив,
Взяв, гарем подарив.

Та мені ж, не кому!
Став султан на тому,
Щоб я не сперечав,
А подарок прийняв.

А це, Льово, не жарт,
Сімсот баб чогось варт!
Привезу, знаєш сам,
Я ж їм ради не дам.

На зарплату свою,
Я цього не втаю,
Якщо правду сказати,
Як їх прохарчувати?

А потім, знаєш ти,
Які всі тут баби.
Стану власником їх,
Ще підб’є біс на гріх!

А це, брат, не секрет,
В мене ж баба – не мед,
Як узнає, мене
К бісу, з дому зжене.

Калагву в сімсот душ,
Я утримать не дуж,
То ж як хоч, так і рішай,
Лиш мене виручай.

А Левко із Кремля
Мені так промовля:
Я за це візьмусь сам
І порядок їм дам.

Розмістимо ми усіх
У кремлі при ЦК.
На утримання їх
Стягнемо з мужика

Що, не відаєш сам,
Що мужик наш – дурак.
Трима Кубу й В’єтнам,
То утрима й… гарем.