Дикуни

В океані острів
Єсть же де-небудь,
Де скромно і просто
Дикуни живуть.

У них немає зброї
Такої, як в нас,
Ходять в джунглях голі
Вони увесь час.

Ніхто з них не знає,
Що десь живемо ми,
Таборів немає,
Немає тюрми.

Вождя вони мають
Такого, як в нас,
Харчі добуває
Він з ними ввесь час.

Ніхто не будує
Із них комунізм,
Живуть дикі люди
Так, як люди скрізь.

Бомб робить не вміють,
Не конають план,
На звіря полюють
Та їдять банан.

Світ оцей непутній
Кину на завжди,
Із вітром попутнім
Відбуду туди.

Як тільки на острів
Я отой ступлю,
Скину одяг й просто
В морі утоплю.

І в одязі тому,
Що з’явивсь на світ,

У даль невідому
Відбуду в похід.

Доброго здоров’я,
Брати дикуни,
До вашого плем’я,
Прийміть мене ви.

Звичаї я ваші
Буду шанувати,
В густих лісних хащах
Звіря полювати.

Слухай милий друже,
Вимовив дикун, -
Щось ти блідний дуже,
Ну прямо, як лун.

Та тебе бояться
Діти і жінки,
Будеш сам тинятися,
По джунглях роки.

Потрапиш, нещасний
В пазурі вовкам,
Буде, мабуть, краще,
Як з’їм тебе сам.

Списа дерев’яні
Під ребра вп’ялись…
За що ж, окаянні,
Мене розп’яли?

Чи провина в тому,
Що до вас забрів,
Та мене ж і вдома
Хто тільки не їв.

Я вважав щастя,
Що до вас утік,
Та бачу, попався,
Наче вчинив гріх.

Тут одна дівиця
Крикнула їм: стій!
Хай цей блідолиций.
Мабуть, буде мій.

Опустили списи
Брати дикуни,
Так і став я жити,
Як живуть вони.

Добре. що жінки єсть
Навіть в дикунів,
Не було б жінок – весь
Світ давно б спустів.