На світанку твій спів завжди чую,
Бо в загравах вечірніх пожеж
Може тому я тільки й сумую,
Що ти вічно веселим живеш.
Прилітаєш сюди, мов на дачу,
Гастролером з чужої землі,
Ти б меж нами пожив, то іначу,
Мабуть, пісню тоді солов’їв.
Ти б не лив свої трелі в негоду,
Від безсилля тут вовком би вив,
І не знісши тяжку непогоду,
З’їхав з глузду, або взяв запив.
А я, бачиш, надіюсь, кріплюся,
Жду, що сонце колись засія,
Опівночі проснуся й молюся:
– Просинайсь, Україно моя!
1947 р.
Соловейку
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011006539
Свидетельство о публикации №116011006539
Рецензии