Не гнівися, кохана, не сердься,
Що життя розлилось, як вино.
Притули свою руку до серця
І послухай, як б’ється воно.
Тож не плач, не моли, я благаю!
Вороття вже немає тому.
Вже й жоржини в саду догорають
В передранковім морознім диму.
Що було – відцвіло, сном погасло,
Залишайсь, я піду на завжди,
Несучи на вустах своїх гасло,
Що я більш не вернуся сюди.
Все пройде, промине і вже скоро
Відшумить, відбуя в жилах кров…
Може пісня моя неозора
Не пов’яне, як наша любов.
Ми щасливі з тобою не будем,
Бо нема вороття вже тому,
Що безжалісно викрав в нас грудень
В передранковім морознім диму.
1957 р.
Не гнивися, кохана
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011006512
Свидетельство о публикации №116011006512
Рецензии