Вже волосся моє посивіло,
Поріділо, як ліс восени,
Може тому, що так же безцільно
Пролетіло життя, немов сни.
Може тому, що марно прожиті
Дні спустошили душу мою.
А чи тому, що шелести в житі
З надриваючим болем люблю.
Може тому, що там, у неволі,
Я залишив всю юність свою,
І тепер я один, як тополя,
Серед поля на вітрі стою.
1948 р.
Вже волосся мое посивило
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011006337
Свидетельство о публикации №116011006337
Рецензии