Вже давно стоiть пусткою хата...
Вже давно стоїть пусткою хата
І байдуже - весна чи зима...
Розлетілись з гнізда пташенята,
Вже й батьків на цім світі нема...
Відлетіли старенькі у Вічність,
А нащадки з села подались,
Щоб шукать собі долі у місті...
Вже не гамірно тут, як колись...
Споришем заростає стежина,
Що колись була так дорогА!
Бо давно вже ні доньки, ні сина
Не ступала на неї нога.
Не бринять голоси онучаток,
Що гостюють в бабусі в селі -
Милих хлопчиків тих та дівчаток,
Та й вони вже давно не малі...
Тільки сад, як колись, зеленіє
Та буяє бузок по весні,
І лиш сонечко так само гріє
Та співають пташки голосні...
9.01.2016
© Copyright: Людмила Перекос, 2016
Свидетельство о публикации №116010910069
Свидетельство о публикации №116010910069
Рецензии
Людмила, прекрасно написано... Всё так и есть, только сад зеленеет и яблоки каждую осень падают на земь. Я неоднократно возвращаюсь к этой теме, вот тут ещё одно стихотворение, если будет желание, посмотрите. Рецка не нужна, просто приятно, когда читает человек, чувствующий тоже самое, что и я:
http://www.stihi.ru/2014/11/24/3634
Ванька Жук 22.02.2019 11:05 • Заявить о нарушении
http://www.stihi.ru/2014/11/24/3634
Ванька Жук 22.02.2019 11:05 • Заявить о нарушении
Прочла и ваше, и по всем другим ссылкам-отзывам прошлась... Дорогие воспоминания навевают эти строки. Спасибо, Ваня, за память и за стихи.
Людмила Перекос 23.02.2019 03:28 Заявить о нарушении
Людмила Перекос 23.02.2019 03:28 Заявить о нарушении