Дамян Дамянов. Гео Милев

Дам’ян Дам’янов
ҐЕО МИЛЕВ


Який це жах — горіти живцем? І наперекір цьому благословляти людину, що винайшла вогонь! Бути задушеним іржавим дротом і вірити у силу повітря! Вірити у тріумф своїх мрій, ідей, заради яких гориш! І кричати з полум’я:

           Мудрецями й поетами писане — все
           так і буде!
           Без бога, без хазяїв!
           Вересень стане нехай
           травнем! Життя
           буде сходженням у майбуття —
           увись! Увись!
           І буде життя наче рай —
           так буде!

... И це коли на землі тартар! Пекло! Чи це не болгарський новочасний Галілей?

Колись хотів мати волосся, як у нього — щоб спадало мені на праве око. Не знав, що ці романтичні кучері насправді трагічні — ховав втрачене око, те око, що було скляним... Нині, хоч би й лисів день по дню, не хочу його чуба. Хочу лишень його єдиного ока, щоб могти дивитися вперед у роки... Тому що він своїм єдиним оком бачив майбутнє...

Що побачив би я, коли б мав те око? Напевно — неймовірно красиві речі, невисказані й неомріяні речі, чудесні, наче в казці! А на дні їх, там, позаду —  одноокий чоловік, тисячі людей з очима й без них, що горять живцем. Наче факели. 

Щоб стало світліше на цій темній і так довго осліплюваній грішній землі...


(переклад з болгарської — Любов Цай)
http://www.slovo.bg/old/damyanov/eseta2.htm#geo