ХРУЩ

ХРУЩ


Хрущ дзижчав в кущі ліщини.
Бренькав, дзенькотів, співав.
Галасливу ту місцину
Люд Хрущівкою прозвав.
Повертався Віл з роботи -
Пісня лине із куща.
"Хто живе тут без турботи?" -
Він питає у Хруща. -
"Чим корисні такі співи,
Прегучні-преголосні,
І чи мають зиск мотиви,
І навіщо ці пісні?"
"Як навіщо?" - Хрущ сміється. -
"Праця це, не забавки.
Бо за них платня дається,
Ще й пошана на віки.
Я - багач. Що бачить око,
То усе - моя земля:
Ці берізки, ті осоки,
Річка, луки і поля."
Відповів, та й знов співати.
Забриніла пісня скрізь.
Віл побрів відпочивати,
Вічно впряжений у віз.
От зайшов він за стодоли
Й заревів, як всі воли.
Рев почули гори й доли,
Всі, хто де тоді були.
"Хто волає, де волає?" -
У селі переполох.
Зараз Віл роботи має
Не на одного, на трьох.
Аби став він у пригоді
Не волаючи дарма, 
Він отримав у господі
Іще більшого ярма.
У цих двох різняться долі -
Правда це, не небилиці:
Віл оре і досі в полі,
Хрущ дає концерт в столиці!