Жар йде за Лiс, за Рiчку, за село
Сідає, напуваючи собою –
Земне, що сніговієм занесло,
Небесне, що парується з Красою…
Жар тане, мов крижинка у воді,
Далеко, десь між Небом і Землею,
Вбираючись у різні кольори,
Жевріє споконвічною Зорею…
Жар слідує за днем, що відійшов,
Ховає велич в Тишу занімілу,
Ще трошки – і згасає… Лиш Любов
Не гасне, перевтілившись у Силу…
05.01.2016
Свидетельство о публикации №116010605359