конференцiя ООН - очима дiтей

Чистила компьютер, залезла в старые документы..нашла стих еще со школы (для какого-то конкурса)...вот, может оцените)

*****************************
Не сон, мабуть, це…
Це – життя,
В якому ми з тобою
На все вже звикли очі закривати.
Не бачимо,
Що є на світі люди,
Яких потрібно просто рятувати.

І ми не бачимо
(Або не хочемо вбачати?)
Оту бабусю,
Що нам жилаву руку простягає,
Чи ту дитину,
Що поряд у лахміттях пробігає,
Напевне, просто сиротина,
Яка й даху не має.
Живе собі так: просто неба,
Та іншого не знає.

І це, мабуть, також не сон…
Як ніби їдеш ти в маршрутці,
Приткнешся тихо до вікна.
А поруч літні люди пнуться,
А ти вдаєш: тебе нема!..

Відкрий же очі! Озирнись довкола!
Що знову бачиш ти?..
Ось діти бавляться собі в садочку,
А хлопець злий краде у них савочок,
Що зробиш ти, скажи?..
А там дорога йде через простори –
Бабуся все силкується пройти…
Чого стоїш? Іди – допоможи!
І не чекай, що буде нагорода,
Ти безкорисно маєш помогти,
Бо в світі так заведено, ще зроду,
Що за добро завжди добром плати!

На світі люди, кажуть, є такі чудові.
Їх волонтерами, здається, проста звуть.
Вони, мов ангели, з небес прийдуть на поміч,
Адже ж на них чекають – не женуть.
Звичайні люди: просто добре серце мають,
В скрутну хвилину – тут, завжди, як тут.
Вони – це волонтери – всі їх знають.
Тепло у кожну хату принесуть!

Отож, давайте, люди, щохвилини,
Щодня, щомиті, дуже прошу вас:
Нести добро у хати, у родини –
Тоді настане кращим світ для нас!