Апология варварства - укр

Апологія варварства.

(внизу - русский подстрочник стихотворения и перевод примечания к нему).


Варвар любить опуклість, шати,
все гладеньке чи волохате,
те, що пнеться і лізе в очі,
гріє, тішить, смішить, лоскоче.
Розум варвара - як в дитини.
Тягне варвара до тварини,
супротивне ж тяжіння - губить.
Тож і Дарвіна він не любить.
«Скотій бог», тобто бовдур Волос, -
ось кому він в думках і вголос
відправляти молитви прагне,
решту ж справно до себе тягне.
Варвар любить ходити в гості.
Це як вилазка в рідний простір,
що живе за законом зграї:
сила - в центрі, а хата - з краю.
Час для варвара – штука темна ,
повінь хижа, страшна, буремна,
що лишає від батька й сина
купку пороху і сльозину.
Але ті, хто дістав, хоч трохи,
зросту дар від Царя-Гороху,
на цих темних рабів поверхні
хай не дивляться зверху зверхньо,
бо їх долі низинний рівень
є давнішим, ніж курка й півень,
і тримає життя халупку,
ніби першояйця шкарлупка.

    03.01.2016

Почавши цей вірш, я не думав, що його завершу, гадаючи, що це буде написана для себе римована  забавка, надихана моїми нинішніми дослідженнями генези деяких понять, що є похідними від більш загального поняття «поверхня, оболонка, межа, границя». До речі, до цих похідних понять відноситься і поняття «варварство», хоча б тому, що варварський світ наші предки уявляли як оболонку, що оточує світ цивілізований.
 Так от, римуючи рядки своєї забавки, я раптом згадав вірш Роберта Фроста “Mending Wall” (1914), який я переклав російською в позаминулому році. І це було знаком, що сьогоднішню забавку варто довести до кінця. Адже перекладений вірш, написаний сто років тому, також є якщо не апологією, то алегорією варварства, яке подається у Фроста як висповідування людиною непереможного культу огорожі, оболонки свого ego. 

Ось мій переклад фростівського вірша:
http://www.stihi.ru/2014/09/27/4125

Русский подстрочник стихотворения и перевод примечания.

Апология варварства.

Варвар любит выпуклость, убранства,
все гладенькое или волосатое,
то, что пыжится ради своей заметности,
греет, тешит, смешит, щекочет.
Разум варвара - как у ребенка.
Тянет варвара к животному,
противное же тяготение - губит.
Поэтому и Дарвина он не любит.
«Скотий бог», то есть истукан Волос, -
вот кому он и в мыслях и вслух
направлять молитвы стремится,
остальное же он исправно правит к себе.
Варвар любит ходить в гости.
Это как вылазка в родное пространство,
существующее по законам стаи:
сила - в центре, а хата - скраю.
Время для варвара – штука темная ,
половодье хищное, страшное, бурное,
которое оставляет и от отца, и от сына
кучку праха и слезу.
Но те, кто получил, даже немного,
дар расти от Царя-Гороха,
на этих темных рабов поверхности
пусть не глядят с высоты свысока,
потому что их судеб низменный уровень
древнее, чем курица и петух,
и удерживает жизни хибарку,
подобно скорлупе первояйца.

Начав это стихотворение, я не думал, что его закончу, рассчитывая, что это будет рифмованная безделица, навеянная моими попытками исследовать генезу некоторых понятий, производных от более общего понятия "поверхность, оболочка, межа, граница". Кстати, именно к этим производным понятиям относится и понятие "варварство", хотя бы потому, что предки отождествляли варварский мир с оболочкой, окружающей мир цивилизованный.
 Так вот, рифмуя строчки этой самой безделицы, я вдруг вспомнил стихотворение Роберта Фроста "Mending Wall" (1914), которое я перевел на русский в позапрошлом году. И это было указанием на то, что набросок "апологии варварства" следует довести до завершения. Ведь эти стихи Фроста, написанные сто лет тому назад, тоже представляют собой если не апологию, то аллегорию варварства, которое в "Mending Wall" выявляется как непобедимый культ ограды, оболочки своего ego, исповедуемый человеком.