Де зимують зайцi Шуваева Ольга

Всюди літечко привітне
Кольорами буйно квітне.
Сонечко турботно гріє.
От зайча йому радіє.
Сірі вушка. сіра спинка.
Носик наче намистинка.
Жваво скаче та стрибає.
- Хто ж із зайчиком пограє?

Бігло луком зайченя –
Стріло в лузi мишеня.
- Нумо товаришувати,
У наздоганялки грати!
А мишатко:- Я б пограло,
Але часу, бач, замало.
Треба зернятка збирати –
Взимку щоб не бідувати.
Те зайчаті не до тями.
Стриба сіре між кущами.

На ліщині білку стріло:
- Гей, Руденька, кидай діло!
Нумо товаришувати,
В хованки зі мною грати.
Білка з гілки:- Що ти, що ти!
Важливіші є турботи.
Наношу собі горішків,
 Насушу грибочків трішки,
Ягід різних назбираю,
У дуплі своїм сховаю.
Взимку випаде сніжок
На дерева та лужок,
Вистелить намети всюди.
Без запасів важко буде.

Зайчик далі стриб та скок.
Ось гніздечко між гілок.
Це чия ж така хатина?
Тут живе сім'я пташина.
Скаче зайка під гніздом.
- Подружусь я із дроздом!
 і до птаха:- Як ся маєш?!
Може, друже, заспіваєш?
Я співати й сам не проти,
Та не знаю зовсім ноти,
Ти ж у нас співун завзятий!
Відповів на те пернатий:
 - Ніколи мені співати,
Пташенят я вчу літати.
Щоб вони ,набравшись сили,
Разом в вирій полетіли.

Не щастить Сірку, хоч плач.
Далі вiн подався вскач.
Бачить ходить хтось навшпиньки
Повз малесенькі хатинки.
- Тож ведмедик мій знайомий.
Ласунець усім відомий.
Гей, Ведмедю, постривай!
Та зі мною ти пограй!
А Ведмедик йому:- Цить.
Чуєш в хатці як дзижчить.
Зветься вуликом ця хата.
Меду в ній завжди багато.
Його бджілки стережуть.
Ті, що в вулику живуть.
Попоїв би я його -
Так пожалять усього.
Сірий хвостиком кивнув,
На галявину гайнув,
У травичці заховався -
Мабуть бджілок тих злякався.

Раптом бачить на листочку
Хрумкотить хтось в холодочку.
Вигнувши, пухнасту спинку,
Зелененьку їсть травинку
Гусеничка – невеличка.
На бочку червона стрічка.
- Може ти зі мной пограєш:
Потанцюєш, пострибаєш?-
Зайченя її питає.
Та мала відповідає:
- Не до гри мені, вухатий,
Мушу я весь час жувати.
Літо в зелені живу
Їм листочки і траву.
Листя сонечком налите,
Запашне та соковите.
Весь час їсти – от нудота.
Стриба зайчик до болота.

Над водою в’ється бабка
У воді квакоче жабка
Дражнять равлика вони:
- Ну ж бо нас наздожени!
Присоромив їх сіренький:
- Адже він такий маленький.
Ще з собою й хатку носить.
Не глузуйте з нього, досить.
Важко цілий дім нести
От і мусить він повзти.
Равлик зайчику всміхнувся,
Ріжками його торкнувся:
- Не турбуйся Сірячку,
То ми грали в гру таку.
А тепер тобі вухатий
Треба інших наздогнати.

Бігає зайчатко жваво.
До смаку йому забава.
Швидко літо пролетіло.
Посіріло, задощило.
Слідом осінь завітала,
Листячко розфарбувала
У червоне й золоте.
Поле сіре та пусте.
Облетіло жовте й красне -
То вже й сніг посипав рясно.
Разом з ним зима прийшла,
Завірюхи привела.
Між дерев мороз гуляє
Та за носика вщемляє
Стало холодно зайчатку.
Де б знайти маленьку хатку?
Відігріти лапки й ніс.
Та пустий усюди ліс.
Ні доріжки, ні стежинки.
Лиш мереживні сніжинки,
Мов метелики кружляють,
В ніс та вушка залітають.

На гіллі гніздо пустує –
Дрізд у вирії зимує.
Тільки що це за гора?
Глибочіть у ній діра.
Це ж ведмідь зробив барліг -
Спати на зиму заліг.
Зайченя до нього просить:
- Гей, ведмедю, спати досить!
В хатці просторо у тебе,
Ти пусти мене до себе.
А ведмідь йому тихенько:
- Лізь, та засинай швиденько.
Проспимо аж до весни,
Взимку найсолодші сни.
Враз зайча зніяковіло.
- Спати зиму? Це не діло.
Зайці до весни не сплять
Інший дім піду шукать.

Що сіренькому робить?
Він до білочки біжить.
- Білко, подружко руда,
Бачиш, в зайчика біда.
Віє в лісі завірюха.
Чи не пустиш капловуха?
Є у тебе тепла хатка.
Шкода білочці зайчатка.
- Лізь на дерево хутчіше
Разом буде веселіше.
Стрибав сірий, так старався,
А дупла все ж не дістався.
- Зависокий в тебе дім.
Я не зможу жити в нім.
Краще далі пострибаю,
Іншу хатку пошукаю.

Луг зелений білим став,
А ні квітів, а ні трав -
Заховались під ковдринку.
- Як же гусеничці взимку?
Може сніг її сховав?
Сірячок шукати став.
Під білесеньким cнiжочком,
Щільно вкутана листочком,
Гусеничка зачаїлась.
В лялечку перетворилась.
Зайчик каже:- Що з тобою?
Стала дивною такою.
Що це ти на себе вділа?
Часом ти не захворіла?
 - Ні, - мала відповідає, –
З нами завжди так буває:
Влітку ми весь час їмо,
Взимку в коконі спимо.
Щоб метеликом чудовим
На весні з’явитись знову.

Встало в лузі зайченя.
- Пошукаю мишеня?
А мале в глибокій нірці
Їсть зернятка у комірці.
Йому затишно і сухо,
Не страхає завірюха.
І насіння про запас
Доки прийде теплий час.
- Друже Верть, - кричить зайчатко,-
Ти впусти мене до хатки!
Ніде зайчикові жити,
Ніде хвостика погріти.
Мишка каже: - Добре, йди.
Як пролізеш ти сюди.
Зайчик п’явся, вигинався –
В нірці ж тільки ніс сховався.

На болоті теж зима.
Жабки з равликом нема.
Десь під кригою на дні
Весняні чекають дні.
Зовсім зайчик зажурився.
Раптом лис йому зустрівся.
Каже:- Що ти, змерз, зайчисько?
Моя хатка зовсім близько.
У ній затишок і простір.
Тож іди до мене в гості.
Приготуємо сніданок,
Заспіваємо веснянок.
Постелю м’якеньке ліжко,
Щоб спочив сіренький трішки.
Ой, сподобалось зайчатку
Як нахвалює лис хатку.
То хвостом мете сніжок,
То зів’ється у клубок.
І довірливе слідком
Скаче вслід за хижаком.
Крукнув ворон на сосні:
- Чи вважається мені?
Не було зайців ще в хащі,
Щоб самі йшли лису в пащі.
Як почув таке вухач,
По сніжку пустився вскач.
А рудий не відступає –
Зараз зайчика впіймає.
Упірнув малий у сніг,
Лис повз нього в ліс побіг.

З снігу вистрибнув сіренький –
І зробився весь біленький.
Вибілив йому сніжок
Його сірий кожушок.
Вже й не холодно сіркові
В його теплій шубці новій.
Так зайча і зимувало –
Між заметами стрибало.
Гілочками харчувалось.
Лису в лапи не давалось.


© Copyright: Шуваева Ольга, 2011
Свидетельство о публикации №111050205658