Мало життя

де те життя, ті глибини,
що долею звуться, насправді минають хвилинно.
де мої очі холодні
- сьогодні
грайливо усміхненні.
кому ж ці роки віддані,
кому ж серця такі рідні -
знедолені ?

де те навколишнє сяйво ?
минає. не наша задача.
буття полонило наш розум. тим паче
ми того драйву
й не бачили.

де ти, моя непідступна дрімаюча совість ?
де муза, де біль мого серця ?
і де порятунок - пігулки, інєкції -
потік моєї свідомості ?

здіймається жовто-зелена діброва,
а я в мегаполісі з кавою
сиджу та чекаю
троллейбус. чи правда, що вам це знайомо ?

так сумно. і ні з ким мій каторжний спокій
ділити.
і ні с ким робити,
що хочеш. що можеш.
кричати, по вулицям бігати.
та доки
я буду так жити ?
коли часу - не купа, коли сил - дай Боже.
а щастя - та де ж воно ? з ким ?

від цього нема порятунку.
і мусиш вставати із ліжка вночі,
як знаєш. кричи - не кричи -
не почують.
кохання, що має не перший гатунок
та біль, що поринув, як крик напівмертвих грачів.
наврядчи загоять - пустують.

як рано гарячі вуста
розєднали. як рано !
дитина - і та ненароком
цілує коханих.
це буде уроком
тобі, бо чужа біль - пуста.
а наша тобі... чи не рідна ?
так мало того життя,
так швидко такі необдумані кроки
ми робимо.
й ничого вдіяти, вдати.
так мало того житя,
і ні з ким його проживати.