Царство плiсняви

На березі теплого синього моря
розкинулось місто, як квітка прекрасне.
Там люди жили і не відали горя,
по небу качалося сонечко ясне.

Та ось однієї шаружної днини
із моря на берег, мов краб банькуватий,
грибок появився лихої години
і став він довкілля собі обживати. 

Слизька і докучлива цвіль розмножалась,
уперто втираючись в кожну шпарину.
І ось уже вільного місця не стало,
не тільки собакам, та навіть людині.   

Усі комірчини, шпаківні та буди,
крамниці, шинки, магістрати і храми
убралися в плісняву… Тхнуть навіть люди,
немовби вона панувала віками…

І кожен день з усіх телеканалів
зелена плісень проникає в мізки.
Жують цю цвіль запліснявілі маргінали 
і запивають кофе, чаєм, а то й віскі.

Грибок тече з колектора, водопроводу.
не вистачає в нас на нього реагентів…
Покрились цвіллю депутати „від народу“,
вона струмить із вуст прем‘єра й президента!

То що вже говорити про місцевих
мілких чиновників і просто депутатів?
Корито з пліснявою – ось їх мізансцена,
немовби не було достойних кандидатів…

А річ у тім, що і самі ми в плісняві по-вуха.
Що кожен причаївся і чекає…
Поки прийде ОУН, ПС, меджліс чи Парасюк-братуха   
й за нього плісняву слизьку повичищає…

31.12.2015

* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Місто Плісняви“: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632399.