«Мементо морі» – пам’ятаю…
Своє покликання щодня
я у театрі часу граю
і не питаю, де платня.
А глядачів(їх небагато)
вже не цікавить бенефіс,
пішла на пенсію ЕрАто,
гуляє містом довгий «Ніс».
Фотограф – вік, світлини – миті…
Аналог щастя – сурогат
із необжитої блакиті
і цитаделі хатніх ґрат.
Життя прекрасне і не дуже:
багряне сонце гріє «іст»,
а пересічний мово-суржик,
не подолавши, палить міст.
Що надихає ці вертепи,
оту невтішну коловерть,
де звіздарі – нагі поети,
а ззаду них – чорти і смерть?
Мементо мори...
© Copyright: Олехо, 2015
Свидетельство о публикации №115123103076
Свидетельство о публикации №115123103076
Рецензии