Ми тримались за руки...
Я думала про те, як убити себе і цей день.
Чому зраду не накрити білим полотном?
Ми тримались за руки. Я іноді його цілувала,
щоб втекти від себе і забутись,
але постійно верталась до зради й реалій,
що важким спустошливим дурманом і
обухом на мою голову опускались.
Я тримала цю ніч за кінчики пальців,
а вона зривалась у прірву дня,
розривалась міріадами пустель,
висушених, згорілих до тла.
Ми тримались за руки. Я думала про те,
як позбутися мимовільних свідків:
куди подіть невинного сіамського кота
(в мішок?), хотілось би здерти шпалери і
розбити холодні всезнаючі вікна.
Розкраяти, знищить цей день,
як достиглий кавун - до червоної сутності
з чорним насінням. Зло породжує зло.
З мурів самотності падають невинні,
як осіннє листя, що втратило свою життєву силу.
Ми тримались за руки, отже падати нам разом -
нероздільна субстанція, утворена за ніч,
змарніла і втомлена. Зло породжує зло.
Боятися світла, ростити щастя у тіні.
Чому зраду не покрити білим полотном,
як не потрібну річ інтер"єру, пляму в історії?
2012
Свидетельство о публикации №115122709177