Сон

Мені наснився справжній зорепад:
Зірки зривалися, летіли й не згасали.
Зірки, загиблі міліарди літ назад,
Гирляндою на горизонті повисали.

Мовчав весь світ  - колола пальці тиша,
Безмежне море омивало ноги.
Завмерло все, і я одна, як миша,
Йшла по воді, бо зникли вже дороги.

Зірки палали... все було в моїх руках?
На кожен вогник - лиш моє одне бажання.
Просила кожної я, стримуючи страх,
Знайти тебе у цих просторах хвилювання.

Світ гинув, обертаючись водою.
Я, наодинці з мерехтливими зірками,
Тебе шукала; делікатною ходою
Міряла хвилі, не забруднені ногами.

Немає карт, нема дороговказів.
Куди іти, навколо темні води.
За віщо, за які такі образи
Я ще жива, сама серед природи?

Я обходила всі затоплені шляхи,
Всю Землю виміряла мокрими ступнями:
Мовчання не порушили птахи,
Простір наповнений був темними тінями.

Де ж ти`, де ти`, єдиний, неповторний,
Чому ти не зі мною у цей час?
Я так втомилась... світ, такий просторний,
Стане могилою, бо вже немає нас.

...Зорі все падали, спиняючись над морем,
Над нескінченим і найглибшим у цю мить.
Їх не спиняли ні dolore, ні amore,
Ні те, що серце розпачем горить.

; ; ;

Я прокидаюсь, змучена страшенно.
Ти спиш, тут, поруч, усміхаючись вві сні.
І обіймаю тебе радісно, натхненно:
Як добре, що це снилося мені!

Крізь жалюзі уперто світять зорі,
І хай не падають, попри наші бажання.
Їх місце там, на небі, в щасті й горі, -
З цією думкою чекаю на світання.

Життя чарівне, бо найголовніше є:
Ти тут, і світ продовжив існувати.
Дивлюсь на сплячого  і думаю: 'моє...'

Як добре, що ми можемо кохати.


Рецензии