Слова все ті ж – надія, сірість, невідомість,
Межа у розумінні того, що не має меж,
Бажання осягнути, і свідомість,
Що, навіть осягнувши, не знайдеш
Із цього замкнутого кола вихід.
Ніщо не вічне, навіть сама вічність.
Прогрес науки і релігій крихти
По різному озвучують первинність
Й подальшу долю і буття, і небуття…
А все ж первинна думка, чи реалії?
На сцені ми знаходимось, чи в залі ми?
А зрозуміємо - яке у тім пуття?
Думки в слова лягають, як пiд меч Прокруста
© Copyright: Петр Коваль, 2015
Свидетельство о публикации №115122608004
Свидетельство о публикации №115122608004
Рецензии