Лина Костенко. На отмели Припяти спит сатана

***
На отмели Припяти спит сатана,
проклятый,  прикинувшись вербой сухою.
На отмели Припяти - отмели - на...
реки, что когда-то была голубою.

Кадят ему атомной черной свечой,
дары ему -  села, где мор и разруха,
Вцепился в песок он корявой рукой,
свистит ему ветер в дуплистое ухо.

Он матом все стены вокруг исписал.
Украл образа.  Обронил респиратор.
Теперь на песке отдыхает,  устал.
Здесь царство его.  Он его император.

Тот черный реактор и пекло, и трон.
Он, скрючившись, спит, за годиной година,
И снится ему в ореоле ворон
уж вся Украина,  уж вся Украина.
23.12.2015


На березі Прип’яті спить сатана,
прикинувся, клятий, сухою вербою.
На березі Прип’яті – березі – на...
ріки, що колись була голубою.

Стоїть йому атомна чорна свіча.
Лежать йому села в біді і розрусі.
Уп’явся в пісок пазурами корча,
свистить йому вітер в дупластому вусі.

Він скрізь по хатах понаписував мат.
Ікони покрав. Загубив респіратор.
Тепер захотілось йому подрімать.
Оце його царство. Він тут імператор.

Той чорний реактор – і пекло, і трон.
Він спить  на піску, підібгавши коліна.
І сниться йому в ореолі ворон
вже вся Україна, вже вся Україна...